18 липня Рада ЄС ухвалила 18-й санкційний пакет, який уперше прямо зазначив у списку обмежень газопроводи «Північний потік» і «Північний потік-2» (Council Decision (CFSP) 2025/1495). Новий документ забороняє будь-які транзакції, пов’язані з завершенням, експлуатацією, обслуговуванням чи використанням цих трубопроводів, а також їхнє фінансування. Це створило жорсткий правовий бар’єр: запуск «Північного потоку-2» став незаконним у всіх країнах ЄС, незалежно від того, чи отримав би він сертифікацію в Німеччині.
Утім, за кілька днів до ухвалення санкцій Данія та Швеція оголосили про початок підводних робіт на трубопроводі, які триватимуть до січня 2026 року (CORRECTIV, 2025). Формально – це заходи безпеки й охорони довкілля, зокрема герметизація пошкоджених через вибухи 2022 року ділянок. Але сама увага до інфраструктури активізувала розмови про те, чи справді проєкт похований остаточно й чи будуть зняті або послаблені санкції впродовж місяців або за чергового пакету санкцій.
Якщо брати до уваги факти, то видається, що ідея перезапуску «Північного потоку-2» скоріше не має підтримки. Після вторгнення росії Європейський Союз узяв курс на повну відмову від російського газу до 2027 року. Канцлер Фрідріх Мерц заявив, що Німеччина зробить усе можливе, аби газопровід ніколи не запрацював. Європейська комісія також працює над додатковими санкційними механізмами, щоб відбити інтерес у будь-яких інвесторів. Офіційна позиція Єврокомісії чітка: «Північний потік-2» не є проєктом спільного інтересу ЄС, він не сприяє диверсифікації постачання та не відповідає стратегічному курсу на скорочення залежності від російських ресурсів.
Навіть уявна зміна політичного клімату (прихід до влади в Європі лояльних до росії політиків) не має гарантувати перезапуск. Газова директива ЄС 2024 року вимагає, щоб оператор газопроводу був незалежним від постачальника та пройшов тест «безпеки постачання» – довів, що його діяльність не створює ризиків для енергетичної безпеки Європейського Союзу і не робить інфраструктуру залежною від політичного чи економічного тиску з боку третіх країн. «Газпром» не відповідає цим критеріям. Разом з тим, американський інвестор Стівен Лінч уже пропонує викупити газогін, аби обійти вимоги ЄС. Зважаючи на непослідовну політику Трампа, ця ідея може отримати підтримку. Водночас ЄС, якби й погодився на це, то тільки за умови повного припинення російського контролю над газопроводом, що виглядає утопічно, адже Москва ніколи не піде на такі умови.
А як щодо економічної доцільності? «Газпром» програв багатомільярдні арбітражі, включно з €13 млрд компенсацій для компанії Uniper. Ідеться про справу німецького енергетичного концерну – одного з найбільших імпортерів російського газу до ЄС, який у 2022 році опинився на межі банкрутства через різке скорочення поставок і був врятований завдяки націоналізації урядом Німеччини. Надалі будь-які доходи «Газпрому» в Європі будуть конфісковані для погашення боргів. Це пов’язано з численними арбітражними рішеннями та судовими позовами за невиконані контракти, зокрема компенсаціями на мільярди євро для європейських компаній. І це все на фоні скорочення попиту на російський газ: ЄС поступово заміщує його поставками скрапленого природного газу із США, Катару та Норвегії.
Пошкодження однієї з ниток газопроводу унаслідок вибухів 2022 року робить відновлення ще менш імовірним з технічної точки зору. Для будь-якого пуску потрібна сертифікація безпеки з боку Німеччини. Нині ж очевидно, що підводні газопроводи залишаються вразливими в разі геополітичних конфліктів, а отже, ненадійними в очах європейських політиків.
Незважаючи на всі “проти” Європейського Союзу, у Центральній і Східній Європі ставлення до проєкту розділилося. Польща та країни Балтії справедливо бачать у ньому загрозу єдності ЄС і регіональній безпеці, називаючи трубопровід геополітичним, а не комерційним інструментом. Водночас Угорщина готова вести діалог із Москвою, виступаючи проти «ідеологічних заборон» у європейській енергополітиці.
З’являються й обговорення про можливість запуску «Північного потоку-2» для транспортування «американського газу». Для реалізації такого сценарію потрібно було б зняти санкції, змінити власника, отримати згоду Москви й схвалення Берліна. Інтереси США теж не однозначні: адміністрація може розглядати контроль як геополітичний інструмент, але виробники скрапленого природного газу прямо зацікавлені в тому, щоб російський газ не повернувся на європейський ринок.
Ми переконані, що «Північний потік-2» не має права на життя. Європа не має дозволити йому повернутися до роботи, навіть за «альтернативних» сценаріїв. Будь-яке функціонування газопроводу означатиме фінансування росії і, як наслідок, – продовження війни проти України. Російський газ – це не просто енергетичний ресурс, це гроші, які підтримують війну та вбивства.
